Теніс для новачків

Теніс для початківців

Правило перше і головне: ДИВИСЬ НА М'ЯЧ. "Чайник" в останній момент перед ударом майже завжди намагається подивитися, де стоїть противник. Запевняю Вас, нікуди він не втік (читай главу "Чайник"). Ваш суперник стоїть гранітним обеліском на іншій стороні корту, притулив руку до очей і чекає на Рубенса. Отже, хто заважає дивитися на м'яч? Суперник. Якщо дуже хочеться, подивіться уважно на нього до початку матчу. Що Ви в ньому знайшли? Гаразд, якщо це благородна людина, яка програє Вам 6:2 у запеклій боротьбі. Але, швидше за все, це запеклий негідник, який обігрує Вас в одні ворота 6:1. Та й у тому єдиному геймі він задивився на дівчину і зробив чотири подвійні на своїй подачі! Навіщо на такого дивитися? Ну, оцініть його форму, ракетку, шнурки на кросівках, нарешті. Більше на нього не дивіться до кінця матчу!

Правило друге й основне: БИЙ М'ЯЧ ПЕРЕД СОБОЮ. "Чайник", на відміну від професіонала, не знає точно, куди полетить м'яч після його удару. А контролювати потрібно й азимутальний кут польоту (щоб не пішов за бічну) і дальність. Чим гравець ближче до сітки, тим менше впливає азимутальний кут. Наприклад, при ударі по м'ячу над сіткою напрямок взагалі можна змінювати на 180 градусів, залишається тільки контролювати дальність польоту. Отже, бити по м'ячу потрібно якомога ближче до сітки — зростає ймовірність влучання м'яча в корт. Гравець, як правило, стоїть до сітки обличчям, тому і м'яч потрібно бити перед собою. Наслідок з правила 2): ПОЧИНАЙ РУХ РАНІШЕ. Якщо пізно почати рухатися, можна не встигнути вдарити м'яч попереду себе. Щойно м'яч відлітає від ракетки суперника, починайте рухатися. У цьому випадку до м'яча не встигне хіба що пацієнт моргу. Та й рухи при цьому виходять плавні і красиві, а не судоми, як у епілептика. Виконання цих двох правил достатньо для успішної гри. Напишіть їх на папірці, уважно прочитайте і назавжди запам'ятайте. Папірець проковтніть, щоб ніхто не здогадався, чому Ви так добре стали грати. Правила з третього по п'яте носять допоміжний характер, їх можна навіть не читати.

Правило третє: ПРОВОДЬ М'ЯЧ. У книзі одного великого тенісного тренера було написано: "Немає нервових або не нервових гравців. Є коротка або довга проводка". Висловлюючись простою мовою, чим коротша у тебе проводка, тим частіше тебе буде "клинити" на змаганнях. Що ж означає проводити м'яч (або проводка)? Давайте подивимося на ракетку і м'ячі для великого тенісу і для пінг-понгу. Уважна людина здатна помітити, що у великий теніс грають м'якими волохатими м'ячами і переплетеними еластичними струнами ракетками, а в пінг-понг гладкими м'ячами і гладкими твердими ракетками. Причина в тому, що у великому тенісі необхідно точніше посилати м'яч. М'який волохатий м'яч у момент удару зчіплюється зі струнами. У цей момент потрібно вести ракетку в те місце, куди потрібно потрапити. М'яч буде в контакті з ракеткою сантиметрів 10 - 20 з усього шляху ракетки під час удару, але полетить точно туди, куди Ви провели ракетку. Як робити проводку? Цього ніхто пояснити не може. Один досвідчений тренер розповів автору, що цього можна досягти, якщо головка ракетки в момент удару рухається з прискоренням. Глибока теоретична думка. Коли автор здогадається, як це робиться (або знову зустріне того тренера і він повідає секрет), то автор тут же порадує читачів. Поки автора "клинить" на змаганнях і м'яч летить абсолютно непередбачувано.

Правило четверте: ПОВЕРТАЙ ПЛЕЧІ ПЕРЕД УДАРОМ. Тренери запевняють, що це потрібно для замаху. Може бути. Однак в першу чергу це потрібно для Вашої безпеки. Саме в цій позиції Ви маєте найменший перетин захоплення м'яча. Або, по-простому, повертаючи плечі Ви одночасно відвертаєтеся від м'яча і в Вас важче потрапити. Обличчя краще повернути до сітки, щоб ніс не стирчав убік і не збільшував перетин захоплення. При грі біля сітки нижню частину тулуба можна не розвертати, достатньо тільки повороту плечей, тому що нижня частина тіла закрита сіткою. Саме так грають найкращі сіточники. І навпаки ті, хто погано грають біля сітки, корпус не повертають. Тому і йдуть рідко до сітки, що бояться. Аматорам психологічно важко повернутися до сітки правим боком, тобто при ударі зліва. Я думаю справа в тому, що при ударі праворуч лівий бік прикриває вільна ліва рука, а при ударі зліва правий бік абсолютно беззахисний. На жаль, в силу анатомічних особливостей людини життєво важливі печінка і нирка знаходяться саме праворуч. Не знаю, що й вигадати. Сам граю зліва різаним ударом. Не можу повернути корпус.

Правило п'яте: ПРАЦЮЙ НОГАМИ. Автор одного разу спостерігав несамовиту картину. На корти Сочинського готелю "Перлина" єврейська мама привела єврейського хлопчика років 25-ти для навчання тенісу. Тренер ставив хлопчикові кручений праворуч. Хлопчик стояв на абсолютно прямих ногах, незламно твердий, як гранітний обеліск. У чотирьох випадках з п'яти він взагалі не міг торкнутися м'яча ракеткою. Тренер весело посміхався і, ховаючи гроші в кишеню, казав мамі, що ще трохи і хлопчик заграє якнайкраще. Ну, просто як Сампрас. Ця наочна агітація дуже подіяла на автора, хоча і раніше йому люди говорили, що не можна грати на прямих ногах. Однак довгі матчі у аматорів досить часте явище, наприклад, якщо кожна друга подача - подвійна помилка, а приймаючий кожен прийом відправляє в сітку або в аут, то матч може тривати до нескінченності. Простояти години дві на зігнутих ногах аматор не в змозі. Що робити? Невідомо. Сам автор, як козел, стрибає відразу на двох абсолютно прямих ногах. Один з постійних партнерів автора, шанована людина (професор та інше), постійно забиває зручний високий м'яч справа в сітку, стоячи на абсолютно прямих ногах. Після чого цей професор хапається за голову і вигукує: "Козел!". Залишається коментувати: "Не можу з Вами не погодитися, шановний колего!". Взагалі рух ніг найголовніше на корті. Як завжди, про найважливіше ніде не пишуть. Здогадайся, мовляв, сама.

На цьому правила закінчуються. Однак залишилася ще низка проблем, які хвилюють багатьох.

Проблема перша: УДАР ЗЛІВА. Нормальна людина зліва добре бити не може. Єдиний знайомий автору володар хорошого удару зліва на перевірку виявився шульгою, якого перевчили в дитинстві на правшу. Грає він зліва двома руками, тобто за його природою це дворучний справа, а хороший дворучний справа не така вже й рідкість. На зорі тенісу були і серед чемпіонів нормальні люди. Один навіть виграв Вімблдон, не вміючи грати зліва (шкода, не пам'ятаю прізвища).

Сучасні тенісисти починають грати мало не в дитячому віці. Вони ще не розуміють, де правда, де брехня. Їм кажуть, що бити зліва так само природно, як і справа. Вони вірять через малолітство, а потім і живуть з цією вірою все життя.

Спроби автора навчитися бити зліва за допомогою професіонала виявилися вельми жалюгідними. Єдиним результатом був доведений до білого розжарення тренер, до цього мила та інтелігентна людина. Найпристойніші слова в його вустах були: "Господи, коли ж, нарешті, цей козел зможе вдарити по м'ячу знизу вгору". Якщо тверезо поміркувати, то аматорові в тенісі потрібен не результат, а побільше побігати. Чорт з ним з цим ударом зліва. Будемо забігати під право.

Проблема друга: ПОДАЧА. Говорити про подачу професіоналів безглуздо. Аматорові цей акробатичний етюд не освоїти ніколи. Мабуть, у професіоналів працюють інші групи м'язів, тому до аматорського тенісу їх подачі відношення не мають. Та й призначена професійна подача для інших цілей. Особливо це видно на прикладі другої подачі. В аматорській другій подачі, як у дзеркалі, відбивається вся піжонська суть тенісу. Проведемо порівняння. У непіжонському виді спорту - волейболі - аматор анітрохи не ніяковіє подати м'яч знизу. У тенісі все інакше. Аматор подає свою слабеньку другу подачу зверху, роблячи численні подвійні помилки. Подати під незручну руку другу подачу аматор не може. Навіть якщо ця подача проходить, то вона спокійно забивається, тому що аматор подає її зі страхом і радіє тільки тому, що влучив. Подаючи з руки, цей же аматор міг би зіграти під незручну руку, ускладнити прийом обертанням або варіювати довжину. У професійному тенісі у фіналі "Ролан Гарроса" М. Хінгіс подає з руки, граючи з Ш. Граф (або Чанг з Лендлом, наприклад). Чому? Тому що справа стосується грошей, які піжонства не люблять. І все ж, як подавати подачу? Автор знає, як подавати першу подачу. Потрібно підкинути м'яч над головою і з усієї дурі вдарити по ньому ракеткою. При цьому м'яч, цілком можливо, потрапить у квадрат подачі. Другу подачу автор подавати не вміє, тому подає дві перших. Імовірність влучення дещо збільшується. Однак при такому підході автору доводиться щосили впиратися на подачі суперника, сподіваючись, що який-небудь гейм вдасться взяти і на своїй. На щастя, багато суперників автора страждають на ту ж хворобу. Справа доходить до тай-брейка, а виграє той, хто зробив менше подвійних. Проте, подавати з руки автор не буде ніколи, скільки б його про це не благав партнер по парі.

Взагалі складається враження, що подача не управляється центральною нервовою системою. Здавалося б, що подача це узгоджений рух рук і тіла. Однак це узгодження з'являється абсолютно несподівано і так несподівано зникає. Ніякі вольові зусилля не допомагають. Схоже, в ланцюзі управління рухом тенісиста при подачі існує ланка, не підвладна центральній нервовій системі. Наука щодо розуміння такого явища ще не доросла і допомоги не чекай. Тому й доведеться нам, горемикам, хвилюватися, ліпити подвійні і вислуховувати образливі зауваження партнера по парі. Але з руки подавати ми не будемо!

ПРИМІТКА. "Чайник" у момент подачі дивиться не на м'яч, а на корт, щоб побачити, влучив м'яч у квадрат подачі чи ні. Якщо Ви в момент подачі дивитеся на м'яч, то Ви перестали бути "Чайником".

Проблема третя: ЯКУ ВИБРАТИ РАКЕТКУ? Це питання, що хвилює аматора, аналогічне сформульованій Ландау задачі про відстань, на якому жінка найбільш приваблива. Сенс задачі в наступному:

1) на нескінченності жінку не видно, тому її привабливість дорівнює нулю.

2) на нульовій відстані привабливість жінки також дорівнює нулю, тому що її не можна розглянути. Отже, на якійсь відстані повинен бути максимум (якщо функція не від'ємна, тобто жінка все ж приваблива). Аналогічно і з ракетками.

1. Для майстрів (аналогічно привабливості жінки на нескінченній відстані) ця проблема не актуальна. Наприклад, мій знайомий грав з професіоналом, який для гри брав навмання ракетку з коробки, де лежали непотрібні ракетки (дерев'яні, металеві, з порваними і підв'язаними струнами та інший мотлох). Результат гри був завжди один і той самий - 0/6.

2. Для людини, яка абсолютно не вміє грати (аналогічно привабливості жінки на нульовій відстані), також не має значення, яку ракетку він повісить на плече, щоб познайомитися з дівчиною. Для всіх інших теоретично повинен бути максимум, тобто найбільш підходяща ракетка. На жаль, автору не відомі формальні способи вирішення, як задачі Ландау, так і задачі пошуку оптимальної ракетки. Тому на першому етапі було обрано метод спроб і помилок. Автор пробував різні моделі і щоразу, коли в руки потрапляла нова ракетка, здавалося, що вона краща за попередню. На жаль - через місяць ілюзія розсіювалася. Останні три роки ракетка вже не змінюється, але мрія про кращу ракетку не померла. Однак спостереження за оточуючими говорять, що зміна ракеток практично не змінює гру в кращий бік, а ось погіршити може кардинально. Найчастіше це колекціонування нових недоліків: починає боліти лікоть або подача зникає. Взагалі зміна ракеток багато в чому аналогічна зміні дружин. Спроба знайти кращий варіант у сімейному житті найчастіше закінчується придбанням такого "щастя", що і діватися не знаєш куди. Тому пронесіть мрію про ідеал все життя в своїх грудях, а грайте тим, що потрапило під руку.

P.S. Багато чого залишилося не зачепленим. Автор буде продовжувати спостерігати і розмірковувати, узагальнювати і записувати, погладжуючи улюблену ракетку. Наступні видання, як і раніше, будуть поширюватися без передплати, виключно в порядку високої оцінки особистих заслуг.